Я вообще во многом попускаю мужу. Там где мне не принципиально, то я вообще не обращаю внимания, но с недавних пор я заметила за собой, что мне постоянно приходится под него подстраиваться и меня это начинает напрягать. Хотя я сама до этого довела.
Если же для меня приципильно решение, у нас к сожалению выяснения могут затягиваться даже ни на один день. Все мирно никому не уступают

Наприклад, у нас такі проблеми виникали доти, поки ми не усвідомили, що один для одного ми найближчі люди, найкращі друзі, найрідніші. І що у світі краще мати таку найближчу половинку, ніж мати просто "сожитєля по сімейному гуртожитку", ніж бути один-на один з цим великим, під час жорстоким світом. З такого розуміння виростає потім і повага, і цінування і оберігання один одного.

Ми з чоловіком багато спілкуємось в колі наших друзів і знаєш, одним з дієвих способів було також не говорити про те, як я його ціную особисто йому, а в розмові з друзями, наче мельком, давати йому позитивні оцінки, розказувати, який він у нас.

Є ще метод: завойовування авторитету.
Чоловік знає і бачить скільки проблем я можу вирішити, скільки правильних рішень прийняти - отже рахується з моєю т.з.

Метод ще: навчитись радитись зі всіх питань і знаходити в пороцесі спілкування компроміси, або ж коли їх не можна знайти (чого тепер вже практично не буває) то взаємно погодитись, що в цьому випадку приймає рішення хтось один, і яким би не був результат, то він буде прийнятий обома спокійно і належно.